"Як умру, то по-геройськи": вражаюча історія бійця з Тернопільщини, котрий передбачив власну загибель

Цьогоріч бійцеві із Заліщиків Оресту Квачеві мало б виповнитися 30. Чоловік загинув у боях на Луганщині на початку російсько-української війни.

Його матір Алла Квач вважає смерть сина недаремною. Жінка каже, він разом з іншими побратимами помер за незалежність нашої держави:

«Орест любив з сиром пироги. Колись малий був, не любив з сиром, я йому співала пісню «Гей, чула, чула, чула. Гей, чула, чула ти. Любив козак дівчину, із сиром пироги». І після того дитина почала їсти пироги», — розповіла вона кореспондентам Суспільного.

Жінка розповідає, син з дитинства грався у козаків:

«Такий воїн із самого малечку, все в нього були війська. Сірники розсипав – війська, копійки – це все війська. Основне, щоб було багато чогось однакового. Орест любив історичні книжки, міг читати весь день. «Герої Середніх віків» – це також його улюблена книжка, «Річард Левове Серце», «Робін Гуд», «Жанна д’Арк», «Вільгельм Телль». Дуже він любив про козаків характерників. От «Українська повстанська армія» – фортифікація, зброя, годинами про це міг розказувати».

Старший брат Ореста Захар розповідає, в дитинстві вони багато часу проводили з дідусем. Каже, він був для них прикладом:

«Він привчав до спорту нас, будив зранку бігати на зарядку, на пробіжку, на підтягування».

Алла Квач каже, син був дуже відповідальним і завжди підтримував її. Жінка пригадує сімейний похід на річку Поросячка:

«Там треба було форсувати цю річку. Вони всі поперестрибували, полетіли далі. Я ззаду йду, дивлюся, досить широченький такий струмок. Він повернувся, подивився і підійшов до мене. Став берцями у воду і виклав великими каменями переправу».

Під час навчання у Київському військовому ліцеї Орест познайомився з Тетяною, його майбутньою нареченою.

«Пам’ятаю, я колись прийшла з роботи додому і Орест мені сказав, що зустрічається з дівчиною. Покликав мене до комп’ютера, включив фотографію і каже: «Мамо, вона красива, правда?». Йому важливо було знати мою думку», – каже Алла Квач.

Про те, що поїхав на Схід, Орест не розповів матері. Жінка каже, син не хотів, щоб вона хвилювалася:

«Коли в нього був день народження, я подзвонила, привітала, питаю, де він, Орест каже, там, де й був. Я собі спокійна, бо всі мені кажуть, що він на вишколах».

Захар знав, куди поїхав брат. Хлопець пригадує їхню останню телефонну розмову. Це було за 3 дні до загибелі Ореста:

«У 20 числах липня він мені дзвонив, був у піднесеному настрої. Казав, там артилерія наша працює, що почалися активні дії, наші наступають, ми відвойовуємо територію».

Орест загинув у липні 2014 у боях на Луганщині. Хлопцю щойно виповнилося 23. Ховали його вдома у закритій труні.

«Дитина має залишитися в пам’яті такою, якою була за життя. Записник знайшла з його початкової школи і там було написано: «Як умру, то по-геройськи», тобто десь дитина собі це накреслила», – розповіла мати.

Орест любив дуби, тому після його смерті родичі та друзі висадили на його улюбленому місці в Заліщиках майже сотню цих дерев.

«Розповідав його друг Михайло, що вони колись сиділи тут, дивились на місто і Орест каже, що добре було би посадити тут дуби. І років через 50, коли дуби будуть могутніми деревами, а ми старенькими дідами, ми прийдемо, зіпремося на ці дуби, будемо дивитися на місто. А улюблений колір його був – синій. І я десь читала, що синій колір – це символ вічності і вірності. Орест назавжди залишився вірним і своїй Тані, і своїй Батьківщині», – каже Алла Трач.